• 2014 Март
• 2014 Апрель
• 2014 Август
• 2014 Ноябрь
• 2015 Январь
• 2015 Февраль
• 2015 Март
• 2015 Июль
• 2015 Август
• 2015 Октябрь
• 2016 Февраль
• 2016 Март
• 2016 Май
• 2016 Сентябрь
• 2017 Январь
• 2017 Февраль
• 2017 Апрель
• 2018 Август
• 2019 Апрель
• 2021 Март

с Мельня
Сумська область, Конотопський район

Мельня - село, центр сільської ради. Розташоване на річці Сейм, за 31 км від райцентру. Кількість дворів у сільській раді - 216, жителів - 395.
На території сільської ради здійснюють діяльність Мельнянська сільська рада, сільськогосподарське підприємство ПСП "Мельнянське", релігійна громада УПЦ МП, сільська лікарська амбулаторія, загальноосвітня школа, сільський Будинок культури та бібліотека, приватні крамниці та поштове відділення.

Село Мельня давнє. Раніше вважали, що перша згадка про нього датується 1500 роком, коли війська кримського хана Менглі-Гірея спустошували Волинь, Київщину та прилеглі території. За новими даними, Мельня як центр Мельнянської волості Путивльського повіту відома ще з 1360 року. Назва цього мальовничого села походить від річки Мелень, на берегах якої в давні часи знаходилися млини, що густо вкривали й річку Сейм.

З давніх-давен мельняни займалися сільським господарством, бортництвом, чумацтвом і рибальством. Риби в Сеймі було вдосталь. Але деякі мельняни жили дуже бідно, тому ловили раків і перед уживанням носили їх до церкви святити. Через це ще у XIX столітті жителі навколишніх сіл називали їх "ракосвяти".

Від давніх часів залишились у Мельні старі назви кутків села: Стягайлівка, Білокозівка, Жабокряківка, Топтунівка, Бердиківка, Глинка...

У селі була чудова дерев'яна церква архангела Михаїла, де зберігалася старовинна чудодійна ікона Божої Матері, відома всій Україні своїми чудодійними властивостями. Вона зцілила багатьох людей, серед них і графиню Розумовську. В радянські часи церкву знищили, книги та ікони передали до Конотопа і далі - до Києва. Дзвони зняли і відправили на переплавку.

У першій половині XVII століття місцевість, яку тепер займає Мельня і сусідні села, часто потерпала від навали польської шляхти.

У 1894 році з початком будівництва залізниці мельняни за мізерну платню працювали на підсобних роботах на вузькоколійці. У 1904 році її замінили ширококолійкою, у 1905 році відкрили залізничну станцію Мельня, хоча могли б назвати Чорноплатове - за назвою найближчого села. Але Мельня була великим селом, в якому у 1917 році жило 1710 осіб. Була з 1884 року і школа - Мельнянське сільське початкове народне училище. Кожної десятої п'ятниці після Великодня проходив ярмарок.

Корінні зміни відбулися в селі після жовтня 1917 року. Перший колгосп у Мельні організував О. С. Коротич. У 1930 році в селі було вже З колгоспи. У 1934 році в Мельні відкрилася середня школа, в якій навчалося 500 дітей.

У цих роках була зруйнована церква і на її місці розпочато будівництво клубу. У роки Великої Вітчизняної війни село у вересні 1941 року було окуповане. З великими втратами - 250 чоловік - 6 вересня 1943 року Мельня була звільнена від окупантів.

У Конотопському краєзнавчому музеї зберігається прапор колгоспу ім. 14-річчя РСЧА, збережений О. С. Коротичем у період тимчасової окупації села Мельня.

З року в рік село міцніло, розвивалося. У 1952 році було побудовано клуб на 500 місць, у 1978 - нове приміщення контори колгоспу та сільської ради. На базі трьох колгоспів було створене одне господарство - колгосп "Родина", який спеціалізувався на вирощуванні льону, картоплі. На центральній садибі збудовано готель, двоповерховий житловий будинок, сім будинків для колгоспників і двоповерхову школу, прокладено дорогу з твердим покриттям, у 1980 - меморіал Слави.

У 2001 році на базі колгоспу "Родина" створено сільськогосподарське товариство "Мельня", яке з часом було реструктуризоване в ПСП "Мельнянське".

У 1905 році була збудована двоповерхова будівля станції "Мельня". Назва станції "Мельня" не відповідає дійсності, оскільки біля станції знаходиться село Чорноплатове, а село Мельня - за 5 кілометрів. Можливо, залізничників злякала неблагозвучна назва "Чорноплатове", і вони обрали приємнішу для себе - "Мельня", що збереглася й до нині.

Сейм є улюбленим місцем відпочинку конотопців та жителів інших міст Лівобережної України.

Село Мельня розташовано на території Сеймського регіонального ланшафтного парку.

Сеймский региональный ландшафтный парк

Это наибольшая по площади природно-заповедная территория Сумской области (98857,9 га). Она находится в западной части области вдоль долины живописной реки Сейм (см. карту). Территория парка территориально располагается в 4 административных районах области: наибольшая площадь - в Путивльском районе (36210,6 га), где в территорию парка входит междуречье Сейм - Клевень. Далее к западу 30865,4 га располагается в Конотопском районе - вплоть до границы с Черниговской областью. Часть территории парка (24664,6 га) относится к Кролевецкому р-ну и 7117,3 га - к Бурынскому.

Карта положения парка  Открыть карту (4,27 Mb)

ГРИГОРІЙ МИТРОФАНОВИЧ ДАВИДОВСЬКИЙ.

В 1805 РОЦІ В СЕЛІ МЕЛЬНЯ ПОСЕЛЯЄТЬСЯ СІМ’Я ДАВИДОВСЬКИХ, ( БАТЬКО МАВ СЕМЕРО ДІТЕЙ І ДВАДЦЯТЬ ОНУКІВ), ЯКА БУЛА ДУЖЕ МУЗИКАЛЬНОЮ.

	Село Мельня відоме в культурному світі Європи тим, що в ньому народився, провів дитячі та юнацькі роки видатний хормейстер, композитор, педагог, заслужений артист УРСР Давидовський Григорій Митрофанович (1866-1952). Г. М. Давидовский. Фотография. 1-я пол. ХХ в. (ГЦММК)

Він був сином місцевого священика Давидовського Митрофана Лук'яновича, законовчителя Мельнянського сільського початкового училища. Родина Давидовських була співучою. В рукописних "Мемуарах" Григорій Митрофанович згадував: "Години відпочинку ми завжди присвячували хоровим співам. Святками, коли до нас у Мельню збиралися наші родичі й знайомі з сусідніх сіл, ми вже співали досить могутнім і красивим хором". У рідному селі Григорій заснував у 1888 році з 25 селян свій перший хор, який існував понад 60 років. У 1897 році він закінчив капельмейстерський факультет Петербурзької консерваторії, де в той час викладали М. Римський-Корсаков та О. Лядов, і продовжив своє навчання по класу сольного співу у професора Є. Іванова-Смоленського. У студентські роки Григорій Митрофанович брав активну участь в оперних виставах консерваторії як співак і диригент, тоді ж розпочав займатися композиторською діяльністю, обробкою українських і російських народних пісень. Перший твір - хорову сюїту "Бандура" - він написав у 1896 році під впливом спогадів про Україну, "її хороших народних пісень, які з дитинства співав у моєму рідному селі Мельні". Цей твір одержав міжнародне визнання, друкувався і виконувався в США та країнах Західної Європи, увійшов ^о репертуару тисяч хорових колективів України та Росії. Гучний успіх сюїти "Бандура" надихнув Давидовського на створення аналогічної фантазії за темами українських пісень "Кобза" (1910), а також поеми для хору "Україна" (1911). Всього наш земляк залишив по собі 80 хорових творів і обробок народних пісень. Давидовський проводив велику роботу з організації хорових колективів. Так, у Петербурзі великим успіхом користувався створений ним український студентський хор, який у травні 1902 року був запрошений виступити на рауті для представників французької ескадри, що прибула до столиці на чолі з президентом Франції Луб'є. Українські пісні так сподобалися французам, що Григорій Митрофанович був запрошений до Франції організувати там зразкову хорову капелу. З цією капелою Давидовський дав низку концертів у різних містах країни, причому виступав і як тенор-соліст. Повернувшись у 1903 році з Франції, він задався метою організувати у Росії та Україні зразкові хорові капели, плідно працював у Ростові-на-Дону, Москві, Вінниці, Житомирі, Харкові та інших містах, за життя створив 35 українських і російських хорових колективів.

Виконавську і композиторську діяльність Г. М. Давидовський поєднував із невтомною роботою педагога, за 60 років свого творчого життя виховав цілу плеяду диригентів.

Останні роки життя Григорія Митрофановича були пов'язані з Полтавою, де він керував хоровою капелою обласної філармонії, проте він завжди підтримував тісні зв'язки з рідним краєм, знаходив час бувати в Сумах, Конотопі, Мельні. Після смерті своїх батьків поставив їм чудовий надмогильний пам'ятник у вигляді дерева.

Земляки завжди зберігали пам'ять про цю самовіддану людину, яка все своє життя присвятила музиці. Навіть у часи фашистської окупації в Конотопі було створено хор ім. Давидовського, який виконував для населення українські народні пісні. В Мельні є музей, у якому знаходяться особисті речі Г. М Давидовського. А у 1991 році виконком сесії Мельнянської сільської ради перейменував на його честь вулицю Набережну, на будинку, де жив Григорій Митрофанович, встановлено меморіальну дошку.

Бандура - сюита из украинских народных песен, часть 1  http://www.russian-records.com/details.php?image_id=19978&l=russian

Бандура - сюита из украинских народных песен, часть 2 http://www.russian-records.com/details.php?image_id=19979&l=russian

Источники:

Православная энциклопедия http://www.pravenc.ru/text/168572.html

РОЗУВАН Алексей Михайлович

Уродженець села Мельня Розуван Алексей Михайлович – декан юридического факультета, Заслуженный юрист Российской Федерации.

Дердик Александр Семёнович

Таран совершил 7 (6?) июля 1943 года под Курском и сам погиб. АВИАТОРЫ - ВЫПУСКНИКИ  ЧУГУЕВСКОГО  АВИАЦИОННОГО  УЧИЛИЩА (Г-К)

Родился 22 июня 1921 года в деревне Мельня ныне Конотопского района Сумской области. Украинец. Окончил 7 классов неполной средней школы N15 года Брянска в 1936 году. Работал на производстве. В РККА с 23 января 1940 года. Окончил Чугуевское военное авиационной училище лётчиков. Служил лётчиком-инструктором.

В боях Великой Отечественной войны с 23 апреля 1943 года. Старший лётчик 438-го истребительного авиационного полка (205-я истребительная авиационная дивизия, 2-я воздушная армия, Воронежский фронт) комсомолец младший лейтенант Дердик А.С. утром 7 июля 1943 года в воздушном бою в районе Бутово - Стрелецкое - Гостищево (Курская область) на истребителе Як-7Б (зав. №4515366) сбил бомбардировщик Ju-87. В другом бою сбил ещё два Ju-87. При этом израсходовал все боеприпасы. Вражеские истребители Me-109 зажали его в клещи. Поняв, что выхода нет, Дердик таранил одного из них и сам погиб. Его самолёт упал в расположении наших войск и сгорел. Тело Дердика захоронено пехотинцами на месте падения самолёта.

с. Мельня на карте/ с. Мельня на мапі

Археологические находки

Конотопский р-н, с. Мельня, берег р. Сейм http://neolitica.ru/lot.php?lot_id=1716

Мельня і околиці! Злаки Сеймського регіонального ландшафтного парку.

Злаки Сеймського регіонального ландшафтного парку 31 фото