В останні дні в стінах Верховної Ради, в ЗМІ та соцмережах не вщухає бурхлива дискусія щодо того, яким чином треба об’єднувати сільські громади.

Вона повязана з просуванням законопроекту №0915 «Про добровільне об‘єднання територіальних громад», який готується вже до другого читання в Парламенті.

Особливі суперечки — навколо положення про перспективний план об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, що згідно законопроекту має розроблятися обласними державними адміністраціями та затверджуватися Кабінетом Міністрів України.

Одна сторона питає: «Де ж тут добровільність, якщо всі будуть об’єднуватися за планом, який до того ж розробляється не самими громадами або їхніми представниками, а ОДА та Кабміном?»

Так, Комітет ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування підтримав пропозиції Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад та на засіданні 13 січня запропонував виключити з тексту законопроекту статтю 12, яка передбачала існування єдиного загальнодержавного варіанту об’єднання, відображеному в перспективному плані об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст.

Крім цього, багато нарікань на саме цю проблему законопроекту також було у висновку Головного науково-експертного управління ВРУ.

Такі ж міркування пропонують у своїй критичній публікації експерти Інформаційно-правового центру «Наше право» зі Львова. Вони вважають, що рішення про об’єднання мають приймати тільки на місцевих референдумах:

Механізм розробки місцевими державними адміністраціями «перспективних планів» формування громад більше нагадує «примусову колективізацію», аніж реальну децентралізацію.

Очевидно, що територіальні громади не повинні ставати у чергу за фінансовою чи технічною підтримкою від держави, а отримати реальні повноваження та ресурси для самостійного вирішення питань місцевого значення. В цьому полягає основне завдання децентралізації!

У відповідь на критику, член Робочої групи з розробки законопроекту 0915, директор Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук пише в своєму блозі: «Європейський досвід показує, що основна роль у формуванні майбутньої карти адміністративно-територіального устрою повинна належати профільному міністерству». За його словами, планування «добровільного об‘єднання» необхідне, тому що:

Питання правового регулювання адміністративно-територіального устрою належить винятково державі, держава визначає вимоги до створення адміністративно-територіальних одиниць, аби вони були спроможними для виконання своїх функцій, а органи місцевого самоврядування утворені на основі законів, а не на основі бажання мешканців цих одиниць.

А де ж тут правда?

Експерт Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення Анна Трепалюк каже, що відповідь не така проста.

За її словами, ця реформа суттєво зіштовхує інтереси сторін. З одного боку — держава, яка не хоче далі впусту годувати мільйонними дотаціями безперспективні села, яка має знати, яким громадам вона зараз передасть бюджетні кошти на розвиток і який з цього буде ефект. Ясно, що Уряд хоче все контролювати та планувати.

З іншого — жителі тисяч сіл, які прагнуть кращого життя, але не знають, як його досягти, та часто не мають для цього ресурсів. Ці люди частіше за все зневірені та обурені на владу за те становище, в якому знаходяться. Вони не мають віри в силу реформ.

І з третього — сільські голови, багато з яких, на жаль, бояться втратити свої місця більше ніж піклуються про громаду. З боку таких голів може бути суттєвий спротив об’єднанню.

Всі ці моменти треба враховувати, аби щоб запобігти конфліктам, саботажу реформ та соціальному напруженню на місцях.

«Минулого року держава вже раз проігнорувала настрої населення — на Донбасі, і тепер ми маємо війну.

Тому, перш за все, необхідна широка просвітницька кампанія серед населення та сільських рад щодо суті державних реформ: що саме вони принесуть простим людям та громадам, як будуть долатися їхні ризики.

Планування обєднання громад, безумовно, потрібне. Проблема в тому, як його здійснювати та які можливості участі в цьому плануванні будуть мати самі жителі.

Законопроектом передбачено, що ініціаторами об’єднання територіальних громад можуть бути крім голови чи депутатів місцевої ради, члени територіальної громади.

Але на питання: яким чином жителі тих громад, зможуть ініціювати об’єднання чи, навпаки, відмовитись від нього, закон ніяк не відповідає. Якщо думка членів громади нікого не цікавить, тоді хіба ж це добровільність?

Може наміри Уряду і добрі, але шлях до їхньої реалізації дуже хиткий.

Цікаво, що у редакції законопроекту від 14.08.2014 було вказано: «…члени територіальної громади в порядку місцевої ініціативи». Зараз згадування про місцеву ініціативу чомусь зникло.

Щодо місцевих референдумів. Механізм їхнього проведення в законодавстві України наразі відсутній. Цілком доцільно якомога швидше прийняти відповідний закон, адже його розробка вже знаходиться в планах Уряду.

Поки що новим законом про об’єднання громад планується внести зміни до статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування» та взагалі вилучити з неї згадування про місцевий референдум.

До процесу об’єдання громад урядовці не планують долучати а ні громадські ради при органах місцевої влади, а ні органи самоорганізації населення.

Ще не оприлюднено Методику формування спроможних територіальних громад, яку повинен розробити Мінрегіон. Але сподівань, що урядовці в ній передбачать врахування думки ще когось, окрім можновладців, у експертів дуже мало.

http://samoorg.com.ua/blog/2015/01/27/selo-i-lyudi-reforma-shhodo-ob-yednannya-gromad-roz-yedanala-dumki/